Історія промислу ікри

В історії червоної ікри є дивовижне поєднання достатку з тотальним дефіцитом, загальнодоступності і секретної строгості. За свою багаторічну перебування такий ласий продукт встиг побувати як на столах простих смертних, так і потішити смаки великих вождів світу цього.

Корінне населення жило тільки за рахунок рибного лову й тому цінувалося буквально все, що є в рибі. Особливо цінною була сушена ікра, вона давала тривале відчуття ситості і фактично рятувала від голодної смерті тих, кому доводилося перебувати в тривалих походах і подорожах. А деякі північні народності навіть використовували її в якості хліба. Ікрою нерідко годували їздових собак – їм віддавалося все краще, оскільки вони були єдиним можливим способом пересування на далекі відстані.

Основним об'єктом промислу у корінних народів були лососеві риби. Для їх лову використовували мережі, сплетені з кропив'яних волокон, і пастки-запори. Ці пастки встановлювали після спаду великої води майже на кожній річці, а промисел тривав з кінця травня до пізньої осені.

Запором служив ящик на всю ширину річки, його передня і задня стінки були закриті гілками, прив'язаними до поперечних брусів (своєрідна решітка). З боків влаштовувалися помости. Риба йшла по дну і потрапляла під підняту нижню решітку запору.

Перші рибокомбінати працювали за сезонним принципом – взимку готувалися до путини, а з підходом лососевих риб добували їх в прибережній зоні в основному морськими ставними неводами. Неводи були важкими і громіздкими, коли наставав час їх установки, то в роботі брав участь практично весь колектив рибозаводу. Виставляти невід потрібно було на відстані 300-800 метрів від берега.

В середині ХХ століття були створені перші плавучі бази активного прибережного лову. Вони відрізнялися значною автономністю плавання і дозволили вирішити основну проблему – виловити якомога більше риби з початку путини, тут же переробити її, зібрати ікру і доставити її для переробки на материк.

Слід зазначити, що делікатесом лососева ікра не вважалася до 70-х років минулого століття. При цьому прості люди могли також купити її в будь-якому сільському магазині.

До розряду «продуктів для обраних» вона потрапила завдяки старанням деяких людей. І зовсім не тому, що рибна промисловість стала менше працювати. Тоді штучно створювали ікорний дефіцит нібито для більшого обсягу поставок за кордон. Хоча насправді левова частка продукції осідала в руках спекулянтів і чиновників високого рангу.